Інтелектуальна гра-конкурс знавців української мови
«Мово моя українська, батьківська, материнська…»
Традиційно в листопаді вже протягом багатьох років у школі проходять заходи до Дня української писемності та мови. Цього року учні 10 класу разом з класним керівником (уже другий рік поспіль) взяли участь у ХVІ Всеукраїнському радіодиктанті національної єдності. Ця акція показала солідарність з усіма, хто любить і шанує рідне слово, хто хоче, щоб українці говорили українською мовою і зберегли її для нащадків.
9 листопада десятикласники взяли участь у І етапі Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика.
Логічним завершенням тижня стала інтелектуальна гра-конкурс знавців української мови «Мово моя українська, батьківська, материнська…»,
яку підготували учні 10 класу.
Мета: розширювати і збагачувати знання учнів про мову; формувати в учнів розуміння того, що українська мова - наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава; розвивати пам'ять, увагу, навички застосування знань з мови на практиці; виховувати патріотичні почуття, інтерес до історичного минулого, звичаїв, обрядів нашого народу, любов до рідної мови, бажання досконало володіти нею, пробудити почуття національної гідності.
Матеріал підібрано відповідно віковим особливостям учнів. Всі були задіяні в підготовці та в самому заході.
Для стимулювання самостійної роботи дітей їм заздалегідь повідомила тему, об’єднала учнів у групи, кожній дала завдання: підготувати презентацію про Преподобного Нестора Літописця, котрого вважають водночас і видатним літописцем, і першим істориком; виписати вислови про мову, випустити газету «Без мови рідної й народу рідного нема». Учні були активні у підготовці, один одного підтримували, вимагали вчасно вивчити слова, принести необхідний матеріал.
Під час проведення гри використала вправи: «Мікрофон», «Займи позицію», «Коло думок», «Закінчіть думку». Невелика сценка про українців, рідний край , українську мову налаштувала учнів на серйозну роботу у конкурсі.
Учні працювали у групах. Задіяні у грі були учні 5-6 класів, це команди «Мовознавці» та «Розумники». Вони виконували різні завдання: «Хто найшвидше вимовить скоромовку», «Продовжіть прислів’я та приказки», «Знавці фразеологізмів», «Надати значення словам», «Допиши вірш», «Редактор», «Словникова скаинька». У грі брали участь і вболівальники. Для них були завдання: «Мова жестів теж прекрасна», «У рідному краю і серце співає».
Поки команди готували відповіді, вболівальники мали можливість подивитися експрес-уроки від Олександра Авраменка, « Цікаві факти про українську мову».
Мета заходу досягнута. Участь у ігровому спілкуванні сприяла розвитку розумових здібностей, розв’язанню різного роду мисленнєвих завдань.
Діти проявили кмітливість, здатність переносити знання у нову ситуацію. Окрім того отримали комунікативний досвід ведення дискусії у команді. Формувалися позитивні якості характеру: наполегливість у досягненні мети, винахідливість, адекватна оцінка власних можливостей та можливостей інших учасників гри, чесного виконання правил, свідомої дисципліни.
Мовознавчий турнір був пронизаний українським духом, любов’ю до рідного слова, до чистих джерел творчості українського народу. Всі учасники залишилися задоволені, а головне – підвищили рівень своїх знань і вкотре переконалися, що мова – це той інструмент, котрий єднає націю, народність, народ. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати.
«Архітектурні проекти талановитого єлисаветградця»
До 150-річчя від дня народження видатного земляка, архітектора Якова Васильовича Паученка учні 9 класу разом із класним керівником Боярко В.В. підготували проект-презентацію «Архітектурні проекти талановитого єлисаветградця». Розповіли про відомого зодчого, якому судилося творити архітектурний ансамбль історичного центру сучасного Кіровограда. Учні підготували повідомлення про лауреата обласної премії імені Я.Паученка у номінації «Геральдика та вексикологія» Сергія Марущака - художника-дизайнера , який розробив символіку села Бережинка Кіровоградського району Кіровоградської області. Заступник директора з виховної роботи привітала ученицю 9 класу Дерюшеву П., яка посіла 3 місце у районному конкурсі на кращу творчу роботу «Творчість Якова Паученка очима нащадків».
«У бронзі і граніті»
У Созонівському НВКа для учнів 5-11 класів відбулася презентація проекту «У бронзі і граніті» ( про пам’ятники великому Кобзареві), яку підготували члени гуртка «Юні мовознавці». Зі вступним словом виступила керівник проекту Боярко В.В. Там, де живуть українці, з’являються пам’ятники Кобзареві, національному генію, виразникові ідей і прагнень українського народу. Вони встановлені без винятку в усіх обласних центрах України, багатьох містах і селах держави, а також у численних столицях і містах за кордоном. Але «не бронзою пам’ятників, а вірністю, любов’ю і правом сина входить Великий Кобзар у життя народів», - писав М.Стельмах.
Думка про спорудження пам’ятника Т.Шевченкові виникла відразу після його смерті, - розповідає Іщенко А. Але всі заходи, які проводилися навіть щодо впорядкування могили, зводилися нанівець. І коли нарешті в 1883р. було одержано дозвіл на спорудження чавунного хреста на могилі в Каневі , коли хрест, уже відлитий, лежав на Київському чавуноливарному заводі, його «заарештували» за викарбувані там рядки з вірша поета:
Свою Україну любіть,
Любіть її. Во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Вірш був збитий, і лише через рік хрест встановили на могилі.
І як це не дивно, але перший пам’ятник Кобзареві був відкритий не в Україні, а в сучасному Казахстані на півострові Мангишлак, де поет відбував своє покарання.
Дерюшева П. розповіла про пам’ятники Т.Г. Шевченку в Кіровоградській області: в середмісті у сквері Шевченка перед будівлею Кіровоградської обласної бібліотеки для дітей імені А.П.Гайдара, в Олександрії, Знам’янці, Новомиргороді, де мармуровий пам’ятник зображує поета молодим юнаком в повний зріст, що стоїть на гранітній брилі. Лівою рукою він пригортає до грудей «Кобзар» , а правою спирається на кручу, стилізовану під крило, на якому зображений маршрут молодого поета: «Моринці — Новомиргород — Єлисаветград». Спереду до пам'ятника прикріплена табличка з епіграфом:
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли: у нас нема.
Зерна неправди за собою
Ми просто йшли: у нас нема.
Зерна неправди за собою
Т. Г. Шевченко, «Доля» (1858)
Зуєва А. свою розповідь про пам’ятники на Україні почала з читання «Заповіту» Т. Шевченка, а потім про Тарасову (Чернечу) гору, де у 1939р. на відзначення 125-річчя з дня народження поета було відкрито бронзовий пам’ятник. Шедевром скульптурного мистецтва називають пам’ятник у Харкові, де довкола постаті Т.Г.Шевченка на ступінчастих виступах розміщено ще 16 фігур, які символізують історичне минуле нашого народу. У вересні 1992 року відкрили новий за формами і концепцією монумент Кобзареві у Чернігові. Він став на той час унікальним для України і лишається одним з небагатьох до тепер, який зображує Тараса Шевченка в молодому віці — орієнтуючись на його вигляд у 33 роки, під час перебування в Прилуках. Оновилися пам’ятники в Рівному, на Львівщині, Черкащині, Полтавщині, в Запоріжжі, Вінницькій області.
Про пам’ятники Т.Шевченкові в Москві, Баку, Варшаві, Празі, Парижі, Палермо, Вашингтоні повідомила Калініна О. Шевченко близький і дорогий усім народам світу. Увінчання його пам’яті за кордоном – це не лише вияв любові до Кобзаря як талановитого поета і художника, а й визнання його як борця за високі ідеали людства, великого гуманіста і співця братерства і дружби народів.
Шануючи пам'ять свого поета – сина землі української, народ встановлює йому пам’ятники, які стоятимуть вічно, бо безсмертне ім’я і безсмертна слава великого Кобзаря.
Керівник гуртка «Юні мовознавці»
Созонівського НВК Боярко В.В.
Катерині Білокур – легенді і дійсності наших днів, єдиній в світовому живописі неосвіченій жінці-селянці, яка самотужки сягнула воістину фантастичних висот у малярській справі, 7 грудня 2015 року виповнилося 115 років від дня народження.
Життєвий і творчий подвиг талановитої художниці Катерини Василівни Білокур не має аналогів у світовому мистецькому просторі. Нелегкими були її стежки і дороги , але мала вона «в серці те, що не вмирає», а тому, навіть в найскрутніші хвилини життя, не дозволила зневажати «душі своєї цвіту». І перемогла.
Переглянули фільми «Катерина Білокур. Сповідь» та «Катерина Білокур. Послання». Підготували презентацію «Квітковий рай Катерини Білокур».
